Доповідь про заходи, які були прийняті Україною на виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей в збройних конфліктах

Вступ

Ця доповідь підготовлена Міністерством України у справах сім‘ї, молоді та спорту за участю зацікавлених міністерств.

Доповідь по Факультативному протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (далі — Факультативний протокол) разом з очікуваними рекомендаціями Комітету про права дитини буде розповсюджуватися вказаними державними органами.

Ратифікований Україною Факультативний протокол прирівнюється до акта національного законодавства, згідно статті 9 Конституції України: «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Законодавча база України щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Міжнародно-правова основа:

• Конвенція ООН про права дитини;
• Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей в збройних конфліктах.
• Національне законодавство України:
• Конституція України;
• Закон України «Про охорону дитинства»;
• Закон України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу»;
• Кримінальний кодекс України.

Діти — це специфічна соціально-демографічна група суспільства. Визначення місця і ролі дитини у дорослому світі, забезпечення її захисту та всебічного розвитку — одна з найгостріших проблем сьогодення, від вирішення якої залежить авторитет нації в сучасному світі. Тому першочерговим завданням у формуванні і розвитку особистості є забезпечення прав та свобод дитини, визначених у положеннях Конвенції ООН про права дитини.

З правової точки зору, дитина виступає самостійним суб‘єктом права. Тому на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини.

Інформація про положення Факультативного протоколу серед широких кіл громадськості в Україні розповсюджувалась через засоби масової інформації, на міжнародних, загальнодержавних конференціях, круглих столах, семінарах і тренінгах.

Положення Факультативного протоколу в Україні реалізують Міністерство України сім‘ї, молоді та спорту, Міністерство оборони України, Міністерство фінансів України, Міністерство освіти і науки України, Державний комітет України у справах національностей та релігій.

 

Стаття 1

Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбовці їхніх збройних сил, які не досягли 18-річного віку, не брали прямої участі у військових діях.

1. Законодавством України, зокрема Законом «Про охорону дитинства» статтею 30 визначено, що участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах забороняється.

 

Стаття 2

Держави-учасниці забезпечують, щоб особи, які не досягли 18-річного віку, не підлягали обов'язковому призову до їхніх збройних сил.

1. Військовий обов‘язок встановлюється Конституцією України з метою підготовки населення до захисту країни. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
   Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов‘язком громадян України.
2. Діти до 18 років не підлягають призову до збройних сил України. Згідно статті 15 Закону України «Про військовий обов‘язок і військову службу» на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров‘я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.
3. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за незаконний призов громадян на строкову військову службу.

 

Стаття 3

1. Держави-учасниці підвищують мінімальний вік добровільного призову осіб до їхніх національних збройних сил порівняно з віком, визначеним у пункті 3 статті 38 Конвенції про права дитини, враховуючи принципи, які містяться в цій статті, і визнаючи, що відповідно до Конвенції особи, які не досягли 18 років, мають право на особливий захист.
2. Кожна держава-учасниця під час ратифікації цього Протоколу або приєднанні до нього здає на зберігання заяву, що має обов'язковий характер, у якій вказується мінімальний вік, при якому вона допускає добровільний призов до її національних збройних сил, і викладаються гарантії, прийняті державою для забезпечення того, щоб такий призов не мав насильницького чи примусового характеру.
3. Держави-учасниці, які допускають добровільний призов до їхніх національних збройних сил осіб, які не досягли 18-річного віку, надають гарантії, які як мінімум забезпечують, щоб:
   
   a) такий призов мав в дійсності добровільний характер;
   b) такий призов проводився з усвідомленої згоди батьків або законних опікунів цієї особи;
   c) такі особи були повною мірою поінформовані про обов'язки, пов'язані з несенням такої військової служби;
   d) такі особи подавали достовірні свідоцтва свого віку до їх прийняття на національну військову службу.
4. Кожна держава-учасниця в будь-який момент може підсилити положення своєї заяви шляхом направлення відповідного повідомлення на адресу Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, який інформує всі держави-учасниці. Таке повідомлення набуває чинності з дати його отримання Генеральним секретарем.
5. Вимога про підвищення віку, яка міститься в пункті 1 цієї статті, не поширюється на навчальні заклади, які знаходяться у віданні або під контролем збройних сил держав-учасниць, відповідно до статей 28 та 29 Конвенції про права дитини.

 

1. Згідно з Законом «Про охорону дитинства» регламентовані права дитини на життя, недоторканність, особисту свободу.
   — кожна дитина має право на життя, охорону здоров‘я, особисту недоторканність.
   — держава забезпечує особисту недоторканність, здійснює його захист від фізичного, економічного, сексуального та психологічного насильства, втягування чи примушування до протиправної діяльності, а також інших видів діяльності, які порушують права дитини, закріплені Конституцією України.
2. Закон України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу» регулює громадські відносини, які відносяться до військового обов‘язку та військової служби громадян України.
3. Законодавство України визначає такі основні (наскільки це стосується змісту Факультативного протоколу) категорії громадян, які перебувають у складі національних збройних сил:
   — призвані на строкову військову службу в мирний час (після виповнення 18 років) — стаття 15 Закону України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу»;
   — прийняті на військову службу за контрактом (після виповнення 19 років) — стаття 20 Закону України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу»;
   — прийняті на військову службу (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, що мають військові навчальні підрозділи (за умови виповнення 17 років у рік зарахування на навчання) — стаття 20 Закону України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу».
   
   На сьогодні у вищих військових навчальних закладах не навчаються особи віком до 17 років.
   
   Об‘єктом Факультативного протоколу з цих трьох категорій громадян є лише одна — прийняті на військову службу за контрактом, оскільки тільки вона відповідає визначенню у Факультативному протоколі «добровільний призов до національних збройних сил».
   
   (Прийняті на військову службу для навчання не є об‘єктом регулювання Факультативного протоколу відповідно до його пункту 5 статті 3, яким визначено: «Вимога про підвищення віку, яка міститься в пункті 1 цієї статті, не поширюється на навчальні заклади, які знаходяться у віданні або під контролем збройних сил держав-учасниць, відповідно до статей 28 та 29 Конвенції про права дитини»).

 

Стаття 4

1. Збройні групи, відмінні від збройних сил держави, за жодних обставин не повинні вербувати або використовувати у військових діях осіб, які не досягли 18-річного віку.
2. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів у цілях попередження такого вербування і використання, включаючи вжиття правових заходів, необхідних для заборони і криміналізації такої практики.
3. Застосування цієї статті згідно з цим Протоколом не зачіпає юридичного статусу жодної із сторін збройного конфлікту.

1. Правові засади України по забороні створення дитячих воєнізованих організацій та формувань, а також пропаганди війни та насильства визначені статтею 30 Закону України «Про охорону дитинства»:

• Участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах, створення дитячих воєнізованих організацій та формувань, пропаганда серед дітей війни і насильства забороняються.
• Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та догляду за ними. Їм надається матеріальна, медична та інша допомога.
• Випадків вербування або примусового залучення для використання в збройних конфліктах осіб, які не досягли 18 років, упродовж 2006-2007 років не зареєстровано.

2. Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань передбачена статтею 260 Кримінального кодексу України:

• Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
• Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
• Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
• Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
• Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Стаття 5

Ніщо в цьому Протоколі не може тлумачитись як таке, що виключає положення, що містяться в законодавстві держави-учасниці або в міжнародних угодах і міжнародному гуманітарному праві, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини.

1. З метою захисту прав та інтересів дітей Україною ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини у вересні 1991 року.
2. У квітні 2001 року в Україні прийнятий Закон України «Про охорону дитинства». Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

 

Стаття 6

1. Кожна держава-учасниця в межах своєї юрисдикції вживає всіх необхідних правових, адміністративних та інших заходів для забезпечення ефективного виконання і застосування положень цього Протоколу.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити широке розповсюдження та пропаганду відповідними засобами принципів та положень цього Протоколу серед дорослих та дітей.
3. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які перебувають під їхньою юрисдикцією, які були завербовані або використовувались у військових діях всупереч цьому Протоколу, були демобілізовані або іншим чином звільнені від військової служби. За необхідності держави-учасниці надають цим особам всю належну допомогу в цілях відновлення їхнього фізичного і психологічного стану, а також їхньої соціальної реінтеграції.

Принципи та положення цього Протоколу широко висвітлюються національними та регіональними засобами масової інформації.

Конвенція ООН про права дитини та положення Факультативних протоколів, ратифікованих Україною, вивчається учнями 5—9 класів в межах курсу за вибором «Права дитини», «Грай за правилами», «Практичне право», «Громадянська освіта» тощо; учнями 9 класу в межах обов’язкового курсу «Основи правознавства».

У загальноосвітніх школах та професійно-технічних навчальних закладах 2006—2007, 2007—2008 навчальні роки розпочинались із проведення відкритих уроків «День права і закону» та Тижня правової освіти. П‘ятий рік відбувається Всеукраїнський турнір юних правознавців.

Ефективно працює така форма організації позакласної роботи, як організація клубів «Юний правознавець». Усього їх по Україні діє 500 клубів. Проводяться учнівські конференції, диспути, засідання круглих столів, зустрічі з представниками правоохоронних органів, юстиції, діячами мистецтв, відомих громадських діячів.

Питання захисту прав дітей, зокрема Конвенції ООН про права дитини, положень Факультативних протоколів висвітлюються під час проведення навчальних заходів і в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, працівників охорони здоров’я, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Представники органів виконавчої влади, органів самоврядування, неурядових організацій, що працюють в інтересах дітей, та самі діти беруть участь у роботі прес-клубів, прес-конференцій, «прямих ефірах» з питань захисту прав дітей на телевізійних та радіо-каналах.

З метою створення належних умов для забезпечення прав дітей, підвищення їх правової освіти проводяться Дні спільних дій в інтересах дітей.

Стаття 7

1. Держави-учасниці співпрацюють у справі виконання цього Протоколу, в тому числі у справі попередження будь-якої діяльності, яка суперечить Протоколу, та у справі реабілітації та соціальної реінтеграції осіб, які стали жертвами дій, що суперечать цьому Протоколу, в тому числі через технічне співробітництво та фінансову допомогу. Такі допомога і співробітництво здійснюватимуться у консультації з заінтересованими державами-учасницями і відповідними міжнародними організаціями.

2. Держави-учасниці, які в змозі зробити це, надають таку допомогу в рамках існуючих багатосторонніх, двосторонніх або інших програм, або, зокрема, через фонд добровільних внесків, який засновується відповідно до правил Генеральної асамблеї.

1. Україна стурбована широкомасштабним впливом збройних конфліктів на дітей і засуджує вчинення актів терористичного спрямування у дитячих садочках, школах, лікарнях інших країн.

За ініціативи Уряду України у вересні — листопаді 2004 року лікувально-оздоровчі послуги та соціальну реабілітацію отримали три групи іракських дітей (109 осіб), які проживали в зоні військового конфлікту. Акція надання допомоги іракським дітям широко висвітлювалась в засобах масової інформації, набула позитивного відгуку громадськості та сприяла підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.

2. Держава через уповноважені органи вживає необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про охорону дитинства» держава через уповноважені органи вживає необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України. Органи міграційної служби сприяють розшуку батьків або інших законних представників дітей-біженців, розлучених із сім'ями, влаштуванню таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім'ї.

Органи опіки та піклування вживають заходів щодо тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей-біженців, розлучених з сім'ями, встановлення опіки чи піклування над такими дітьми, сприяють дітям-біженцям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

В притулках для дітей у 2006 році перебувало 11 дітей-біженців, у 2007 році — 22 дитини з інших країн, яким було надано необхідну медичну, соціальну та психологічну допомогу.

3. Закон України «Про біженців» визначає правовий статус бiженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця.

У випадку, якщо на території України перебувають діти-біженці, які були учасниками збройних конфліктів на території постійного проживання, за потреби, їм надається необхідна психологічна та соціальна допомога у Центрах підтримки сім’ї або у центрах соціально-психологічної реабілітації.

У червні 2001 року був прийнятий Закон України «Про біженців», який узгодив позицію України з Конвенцією ООН про статус біженців. Відповідно до Закону, захист прав та інтересів дітей-біженців, які перебувають на території України здійснюється їхніми законними представниками, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження біженця взяли на себе відповідальність за виховання дітей.

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця дитині проводиться на підставі особистої заяви повнолітньої особи, яка взяла на себе відповідальність за виховання дитини. Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в анкеті одного із законних представників неповнолітньої особи.

У випадку, коли на територію України прибуває дитина без супроводу батьків, або інших законних представників, — дитина, розлучена з сім’єю, — і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України невідкладно повідомляють про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.

Органи міграційної служби разом з органами опіки і піклування вживають невідкладних заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім’ю (стаття 9).

Законними представниками дитини-біженця, розлученої з сім’єю, є органи опіки і піклування. Вони вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім’ї дітей, розлучених з сім’ями; встановлення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині статусу біженця; сприяють у реалізації їхніх прав (стаття 8).

У випадку влаштування дитини-біженця у сім’ю або до дитячого закладу, її інтереси представляють батьки-вихователі, опікуни чи піклувальники, призначені відповідно до законодавства України, представники дитячого будинку чи школи-інтернату, іншого дитячого закладу, де дитина перебуває на вихованні.

Одночасно з оформленням документів для вирішення питання щодо надання статусу біженців дітям, розлученим з сім’ями, органи міграційної служби сприяють дітям-біженцям, розлученим із сім’єю, у розшуку батьків або інших законних представників дитини, яка не досягла вісімнадцяти років (стаття 11).

Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім’ї в’їхати в Україну і набути статусу біженця або ж вільно залишити територію України (стаття 4).

З метою забезпечення гуманітарного захисту шукачів притулку і біженців передбачено внесення поправок до чинного законодавства. Так, Міністерством юстиції України розроблено проекти Законів «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (нова редакція) та «Про біженців та осіб, які заслуговують допоміжного або тимчасового захисту в Україні». Дані законопроекти передбачають введення тимчасового захисту, визначення процедури надання, втрати або позбавлення статусу біженця та запровадження гарантій, які забезпечували б їм адекватний захист.

Україною ратифіковано Угоду про співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав з питань повернення неповнолітніх у держави їх постійного проживання, підписану 7 жовтня 2002 року в м. Кишиневі (Закон України № 2316-IV від 12 січня 2005 року). Відповідно до Угоди компетентні органи держав-учасниць СНД на підставі запиту надають один одному сприяння у здійсненні розшуку й повернення в держави постійного проживання неповнолітніх, які залишилися без піклування. Співробітництво з питань повернення неповнолітніх, які залишилися без піклування, у держави їхнього постійного проживання сприятиме недопущенню правопорушень, як з боку неповнолітніх, так і стосовно них.

Між Україною та Європейським союзом підписано угоду про реадмісію, згідно з якою вона зобов’язується приймати назад шукачів притулку і мігрантів, які потрапили до країн ЄС з її території.

Державний комітет у справах національностей та релігій є головним органом, до завдань якого входить розгляд заяв про надання притулку і допомога біженцям. Комітет отримує необхідних фінансових ресурсів для проведення роботи в цій галузі: у порівнянні з 2004 роком його бюджет у 2007 році виріс з 2,7 мільйонів гривень до більше, ніж 8 мільйонів гривень.

На початку 2007 року в Україні було зареєстровано 2275 біженців. Із них 52 % прибуло з Афганістану, 28 % — з колишніх республік Радянського Союзу, 13 % — із Африки, 7% є вихідцями з країн Середнього Сходу, Азії та Європи. 48 % біженців було зареєстровано в Києві або в Київській області, а 26 % — в Одесі.

За останні роки спостерігається зменшення кількості біженців, зареєстрованих в Україні, в тому числі і дітей-біженців.

Розподіл біженців за основними віковими групами (за даними Державного комітету статистики України, на 1 січня)

Рік	Всього біженців	У тому числі у віці молодшому за працездатний (0—15 років)
2005	2459	625
2006	2346	558

Статистичні дані фіксують кількість дітей-біженців віком до 15 років — молодших за працездатний вік, офіційної статистики дітей-біженців віком до 18 років не існує. Станом на 1 січня 2007 року в Україні було зареєстровано 535 дітей-біженців віком до 15 років. Переважна більшість з них вихідці з Азії — 464 осіб, 32 дитини з Африки, вихідці з Європи представляють виключно Російську Федерацію — 39 осіб.

Відповідно до статті 19 Закону про біженців, особам, яким було надано статус біженця, гарантуються права і свободи нарівні з громадянами України. Проте, у реальному житті біженці та шукачі притулку стикаються з багатьма проблемами, вирішення яких необхідно для того, щоб забезпечити їм повне користування своїми правами, відповідно до національних та міжнародних стандартів: в більшості випадків вони не мають доступу до безплатних послуг перекладача, коли подають заяви про надання їм статусу біженця, не вирішеними довгий час є їх соціально-побутові проблеми тощо.

Україна спiвпрацює з iншими державами, Управлiнням Верховного Комiсара Органiзацiї Об’єднаних Нацiй у справах бiженцiв, iншими мiжнародними органiзацiями з метою усунення причин виникнення проблеми бiженцiв, полiпшення їх матерiального становища i вдосконалення правового статусу, а також повернення бiженцiв у країну їх громадянської належностi (пiдданства) або попереднього постiйного проживання.

Мiжнародне спiвробiтництво у розв’язаннi проблем бiженцiв здiйснюється на основi мiжнародних договорiв України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України.

4. У 2006 році із Державного бюджету України на надання допомоги біженцям та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців було виділено 6705,4 тис. грн., у 2007 році — 8687,6 тис. грн.

5. Україна підтверджує свої обов‘язки дотримуватись положень Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей в збройних конфліктах.